ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВА ТРУБКА ТИПУ 16ЛО4В

ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВА ТРУБКА ТИПУ 16ЛО4В
Електронно-променева трубка 16ЛО4В — електронний прилад з плоским екраном квадратної форми, який має форму трубки, видовженої (часто з конічним розширенням) у напрямку осі електронного променя, що формується в ЕПТ. Призначена для візуального спостереження електричних процесів, в тому числі одноразових і тих, що повільно змінюються в часі. Електронно-променева трубка складається з катода, анода, вимірювального циліндра, екрана, регуляторів площини та висоти. Основні технічні характеристики: - розмір робочої частини екрана 95х95 мм; - час післясвічіння не менше 5с; - ширина сфокусованої лінії: в центрі екрану не більше 0,5 мм; - відстань 45 мм від геометричного центра екрану не більше 0,6 мм. Рік виготовлення – 1976. Виробник: СРСР.

Комутатор київської телефонної станції 1886 року

Комутатор київської телефонної станції
Комутатор київської телефонної станції 1886 року. 1886 рік, м. Київ. Комутатор американської Міжнародної компанії телефонів Белла. Комутатор першої державної телефонної станції, що відкрилась в м Києві 1 квітня 1886 року. Це примітивний однодротовий безшнуровий комутатор системи МБ (місцева батарея) американської телефонної фірми Белла. На час відкриття телефонної станції телефонних комутаційних засобів не було і зв’язківці вимушені були використати для телефонної станції ламельні телеграфні комутатори («комутаторні дошки» Гілеланда) ємністю 50 номерів без багатократного поля, що були дуже незручними для телефонного зв’язку, але експлуатувались понад 10 років, поки не з’явились шнурові комутатори шафового типу з опитувально-викличними ключами і багатократним полем. На день відкриття станції було змонтовано два ламельні телеграфні комутатори ємністю 50 номерів кожний і підключено 60 телефонних апаратів перших абонентів. До кінця року число абонентів збільшилось до 175. Зі збільшенням кількості абонентів установлювали додаткові пристрої. Телефонні лінії були однодротяними. Для всіх ліній і комутаторів другим дротом служила “земля”. У вертикальні ламелі комутаторів включалися лінії абонентів, а в горизонтальні – опитувально-викличні прилади, телефоністки і з'єднувальні мережі між комутаторами. Всі з'єднання на комутаторі здійснювалися штепселями без шнурів.

Ламповий радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича

Радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича.
Ламповий радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича. Зразок 1917 року. Перший вітчизняний ламповий радіоприймач. Розробник: військовий радіоінженер штабс-капітан, у подальшому академік М.О. Бонч-Бруєвич. Виготовлений на Тверській приймальній радіостанції міжнародних зносин. В Державному політехнічному музеї в Києві знаходиться перший номер, про це свідчить надпис на лицьовій панелі корпусу: "Тверская радиостанция. Катодный прерыватель. № 1 1917" "Ламповий радіоприймач призначається для прийому затухаючих станцій, що передають на хвилях від 3000 метрів до 8000 метрів і незатухаючих, що передають на хвилях від 890 до 8000 метрів. Дію його коротко можна розглядати, як дію катодного детектора спільно з генератором незатухаючих коливань". (З інструкції по експлуатації). З початком Першої світової війни в Росії виникла нагальна потреба в телеграфному зв’язку з союзниками. Було терміново побудовано дві потужні радіопередавальні станції: в Москві на Ходинському полі і в Царському селі поблизу Петрограду. В Твері побудували приймальну радіостанцію з великою антеною завдовжки 80 м на щоглах заввишки 160 м. На Тверській радіостанції спочатку використовувались лампові підсилювачі на французьких лампах з високим вакуумом терміном роботи не більше 10 годин вартістю до 200 крб. золотом кожна. Помічник начальника Тверської приймальної радіостанції міжнародних зносин М. О. Бонч-Бруєвич вирішив створити свою трьохелектродну підсилювальну лампу. В кінці 1915 року за власні кошти в своїй квартирі Бонч-Бруєвичу вдалось скласти першу вітчизняну електронну лампу (катодне реле), вона не була запаяна і діяла з під’єднаним безперервно працюючим ртутним вакуумним насосом. З її допомогою були прийняті сигнали радіостанції Ейфелевої вежі. Успішні досліди Михайла Олександровича довели доцільність створення на Тверській радіостанції майстерні по виготовленню приймально-підсилювальних радіоламп, які тоді називали "катодні реле" ("катодний переривач"). В серпні 1916 року була створена перша катодна відпаяна переносна лампа. Анод і сітка лампи були виготовлені з залізної сітки, а вольфрамових катодів спочатку ставилось два для збільшення терміну служби лампи. Придбання нового устаткування дозволило Бонч-Бруєвичу відмовитись від резервного катоду і перейти до випуску електронних вакуумних ламп з одним катодом. Ними комплектувались гетеродини Тверської радіостанції. Головне Військово-технічне управління замовило Тверській лабораторії партію ламп (100 штук), вони обходились дешевше французьких і перевершували їх за всіма параметрами. Бонч-Бруєвичем був розроблений катодний переривач – одноламповий регенеративний приймач, на якому можна було приймати телеграфні сигнали радіостанцій. З 1916 року в організованій лабораторії починається виробництво малою серією радіоламп, а згодом і радіоприймачів з їх використанням. Бонч-Бруєвич підготував перший російський посібник з електроніки: «Применение катодных реле в радиотелеграфном прийоме».

Телевізійний приймач "Ленінград Т–2"

Телевізійний приймач "Ленінград Т–2".
Комбінований телевізійний приймач "Ленінград Т–2" Зразок 1954 року, СРСР, Ленінградський завод Козицького. Комбінований телевізійний приймач чорно-білого зображення "Ленінград Т-2" створений на Ленінградському заводі Козицького. З 1949 року випускався на заводі Козицького, згодом і на заводі Саксенверк м. Радеберг (НДР) – до 1954 року. Телевізор призначений для прийому програм в будь-якому з трьох каналів і прийому радіостанцій, в діапазонах ДХ, СХ, КХ і УКХ-ФМ (застосований приймач Ленінградець) і для прослуховування грамзапису із зовнішнього програвача. У телевізорі ''Ленінград Т-2'' застосований кінескоп 23ЛК1Б, має 31 лампу. Розмір зображення 180х135 мм. Чутливість по каналу зображення 500 мкВ. Споживана потужність 320 Вт, при прийомі радіостанцій 120 Вт. Вихідна потужність звуку – 2,5 Вт. Діапазон частот 100 ... 5000 Гц. Чіткість 400 ліній. Живлення ТВ від мережі змінного струму напругою 110, 127 або 220 В. Екран захищений небитким склом і рухомою шторкою. На верхній панелі розміщене управління радіоприймачем. На задній стінці розташовані регулятори частоти рядків, кадрів, розміру рядків, кадрів, центрування рядків і кадрів. Крім того, розміщені гнізда підключення антен і звукознімача, перемикач напруги мережі, запобіжники. Задня стінка приймача знімна, при її знятті телевізор автоматично відключається від мережі, що охороняє від випадкового доступу до працюючої схеми ТВ. Комбінований телевізійний приймач зібраний в дерев'яному корпусі, обробленому шпоном під цінні породи дерева, розмір 780х400х460 мм. Маса моделі 52 кг.

П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ ДВИГУН

П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ ДВИГУН
Перший в світі п’єзодвигун нового типу. В ньому знайшла використання властивість п’єзокераміки змінювати свої розміри під впливом електричного поля. Він не містить обмоток, переривальних контактів та струмознімальних щіток, не забруднює атмосферу. Також не містить магнітів і не створює магнітного поля. Ці переваги сприяють використанню його в магнітній апаратурі звукозапису та відеозапису. П’єзоелементи із полікристалічних матеріалів – кераміки, забезпечують низьку вартість. Його комплектуючі виготовляються методом штампування, пресування, лиття або за допомогою автоматів чи автоматичних ліній. Використання п’єзодвигуна можливе в магнітофонах, кінофотоапаратурі, приладах, системах автоматичного керування і регулювання, в протезах, дитячих іграшках, побутовій техніці і т.д. Його захист забезпечений 27 патентами в таких розвинутих країнах як США, Великобританія, Японія, Німеччина, Австрія та ін. Рік розробки – 1963. Розроблений на кафедрі діелектриків та напівпровідників факультету радіоелектроніки (сьогодні електроніки) Київського політехнічного інституту, м. Київ, УРСР.

Магнітофон «Дніпро-11»

Магнітофон «Дніпро-11».
Мережевий котушковий магнітофон "Дніпро-11". 1960 року, УРСР, Київський радіозавод. Мережевий котушковий магнітофон "Дніпро-11" з I кв. 1960 року випускав Київський радіозавод. Магнітофон призначений для двохдоріжкового запису і відтворення звуку. У магнітофоні застосована дводохріжкова система запису на магнітну стрічку типу 2 і СН. Магнітофон має дві швидкості руху стрічки: 19,05 і 9,53 см/сек. Тривалість безперервного запису і відтворення при ємності котушок 350 м (№ 18) – 30 хв при швидкості 19,05 см/сек і 60 хв при швидкості 9,53 см/сек на кожній доріжці. СПМ (стрічкопротяжний механізм) дозволяє застосовувати і котушки №22 ємністю 500 метрів магнітної стрічки. Діапазон робочих частот 40 ... 12000 Гц на більшій швидкості і 100 ... 6000 Гц на швидкості 9,53 см/сек, вихідна потужність 3 Вт. Запис – з мікрофона, звукознімача, приймача і трансляційної мережі. Акустична система складалася з чотирьох гучномовців: два фронтальні і по одному з боків, що давало ефект об'ємного звуку. Регулювання тембру роздільне на низьких і високих частотах. Управління магнітофоном проводиться за допомогою кнопкового механізму. Перехід з однієї доріжки на іншу здійснюється перестановкою і перевертанням котушок. Магнітофон виконаний у вигляді настільної конструкції в дерев'яному корпусі з кришкою, що піднімається. На передній декоративно оформленої стінці окрім двох динамічних гучномовців по 2 Вт є оптичний індикатор рівня запису. В нижній частині передньої панелі розташовані клавішний перемикач роду роботи, ручки регулятора рівня запису і тембру, а також регулятори гучності і відтворення. Вага 24 кг.

Магнітофон “ДНІПРО-10”

Магнітофон “ДНІПРО-10”.
Настільний магнітофон "Дніпро-10". Зразок 1960 року, УРСР, Київський завод радіоапаратури. Настільний магнітофон "Дніпро-10" з 1958 року випускав Київський завод радіоапаратури. Магнітофон призначений для запису і прослуховування двохдоріжкових фонограм на швидкості протягання магнітної стрічки 19,05 см/сек. Ємність котушок з магнітною стрічкою типу 1 або СН – 350 метрів. Час звучання або запису – 30 хвилин на кожній доріжці. У магнітофоні "Дніпро-10" мається прискорене перемотування магнітної стрічки в обидві сторони. Діапазон записуваних і відтворюваних звукових частот на зазначених типах магнітних стрічок 50 – 10000 Гц. Коефіцієнт нелінійних спотворень на виході гучномовців 5%. Номінальна вихідна потужність підсилювача низької частоти 2,5 Вт, максимальна – 6 Вт. Живлення від мережі змінного струму напругою 127 або 220 В. Споживана потужність 100 Вт. Габарити моделі 510х350х320 мм. Маса 28 кг.

Приймач трьохпрограмний "Альтаир ПТ – 204"

Приймач трьохпрограмний "Альтаир – 204"
Приймач трьохпрограмний "Альтаир ПТ – 204". Зразок 1992 року. Приймач трьохпрограмний "Альтаир – 204" з I кв. 1987 року випускав Київський завод «Радиоизмеритель». В 1991 році «Альтаир ПТ – 204» було модернізовано. Трьохпрограмний приймач дротяного радіомовлення з таймером ''Альтаир ПТ – 204'' ІІ групи складності призначений для прийому будь-якої з трьох програм, що транслюються по ущільненій радіотрансляційній мережі – з напругою в лінії 30 вольт. Електронний годинник з таймерним пристроєм, вбудовані в гучномовець, забезпечують включення і виключення його в заданий час, відлік і індикацію поточного часу. Робота таймера ПТ можлива в режимі відображення часу в годинах і хвилинах, хвилинах і секундах і для керування включенням або вимиканням ПТ. Передбачена можливість підключення магнітофона на запис. Основні технічні відомості: Діапазон відтворюваних звукових частот, Гц: по ВЧ каналах 100-6300 по НЧ каналу 100-10000 Чутливість, В: по ВЧ каналах 0,25 по НЧ каналу 19 Коефіцієнт нелінійних спотворень 2% Номінальна вихідна потужність, Вт 0,5 Напруга живлення, В 220 Споживана потужність, В.А 10 Габарити, мм 288х200х85 Маса, кг 2,5

Радіоприймач "Меридіан-201"

Радіоприймач "Меридіан-201"
Радіоприймач "Меридіан-201". Модель 1980 року, СРСР, ВО «Меридіан» ім. С. П. Корольова, м. Київ. Портативний радіоприймач 2 класу "Меридіан-201" з 1971 року випускався на ВО «Меридіан» ім. С. П. Корольова, м. Києва. Це перший радіоприймач на мікросхемах. Призначений для прийому радіостанцій, що працюють в діапазонах довгих, середніх і коротких хвиль. Він має 6 діапазонів: ДХ, СХ, і чотири короткохвильових. КХ діапазон розбито на чотири піддіапазони. Прийом на всіх діапазонах ведеться на внутрішню магнітну антену, а на КХ ще й на телескопічну антену для підвищення чутливості. Всі каскади приймачів, за винятком передкінцевого і вихідного каскадів підсилювача НЧ (низької частоти), виконані на інтегральних схемах. Всього в приймачі 3 інтегральні схеми: гетеродин і перетворювач частоти (ПЧ); підсилювач ПЧ і детектор; попередні каскади підсилювача. Вони працюють на один гучномовець 1ГД-28. Вихідна номінальна потужність: 0,4 Вт. Живлення від 6 елементів 343 або від 2-х батарей 3336Л, з'єднаних послідовно. Розміри радіоприймача: 275х200х78 мм. Маса: 1,8 кг.

Радіоприймач «СИ-235»

Радіоприймач «СИ-235»
Радіоприймач «СИ-235». Модель 1938 року, СРСР, Московський завод ім. Орджонікідзе. Побутовий мережевий радіоприймач прямого підсилення, 2-контурний, 3-ламповий, призначений для прийому радіомовних станцій. Виробництво моделі ''СІ-235'' - (Сетевой Индивидуальный 2-х контурный 35-го года) розпочато в 1935 році на Московському заводі імені Серго Орджонікідзе, а пізніше і на Олександрівському радіозаводі, і тривало до кінця 1939 року. Головний конструктор приймача П. А. Лохвіцький. Завдяки своїй простоті і невеликій вартості приймач швидко завоював популярність у населення. Приймач відноситься до приймачів резонансного типу з прямим підсиленням і має 4 лампи (СО-148, СО-124, СО-122, ВО-202), 3 каскади: перший каскад – підсилення високої частоти – працює на екранованій лампі зі змінною крутизною характеристики типу СО-148, другий каскад – детекторний – працює на екранованій лампі СО-124 і третій каскад – підсилення низької частоти (ПНЧ) – працює на пентоді СО-122. Анодні і екранні ланцюги радіоламп живляться від однонапівперіодного випрямляча на кенотроні ВО-202. Конденсатор настройки на частоту – двохсекційний, з діелектриком з целюлози. Приймач зібраний в корпусі з багатошарової фанери, з фактурною обробкою поверхні під шагрень. Зняття задньої стінки відключає напругу мережі. Лампи розділені двома екранованими відсіками, в лівому знаходяться лампи ПНЧ СО-124 і СО-122, а в правому ПРЧ (підсилювач радіочастоти) СО-148. Кенотрон – ВО-202 розташований на силовому трансформаторі. Перемикання напруги мережі здійснюється перемичками. На шасі є гнізда адаптера (у моделях з 1938 року випуску), а також гнізда антени та заземлення. Спереду розташовані органи управління. У центрі ручка настройки. Ліва нижня ручка – регулятор гучності поєднаний з вимикачем. Права ручка – зворотний зв'язок. Між ними важіль перемикача діапазонів '' Кор і Дл '' (СХ і ДХ). У вікні розміром 25x30 мм проглядається вертикальна рухлива шкала, що підсвічується. Близько шкали знаходиться важіль підстроювання ПРЧ. Приймач призначений для прийому радіостанцій, що працюють в діапазонах ДХ – 714 … 2000, СХ – 200 ... 545 метрів. Номінальна вихідна потужність ПНЧ – 0,6 Вт. Споживана потужність від мережі змінного струму напругою 110, 127 або 220 В – 40 Вт. Розміри моделі 340х420х215мм. Приймач може бути використаний як підсилювач при відтворенні грамофонних записів. "СІ-235" – остання багатосерійна модель приймача прямого підсилення, випущена в СРСР.

Радіостанція Р-116 "Ландыш"

Радіостанція Р-116 "Ландыш".
Радіостанція Р-116 "Ландыш". Модель 1957 року. СРСР. Р-116 – переносна, армійська, ранцева, 10 канальна, симплексна УКХ радіостанція діапазону 48.65 – 51.35 MГц (6,17 – 5,85 м.), 10 каналів, крок 300 Гц. Модуляція АМ. Радіостанція зібрана за трансиверною схемою. Приймач зібраний за схемою прямого підсилення і має 3 каскади: УВЧ, надрегенеративний детектор, УНЧ. Функції підсилювача ВЧ і НЧ сигналів виконує одна і таж лампа 2Ж27П. Амплітудна модуляція виробляється у вихідному каскаді, зібраному на лампі 2П29П. У комплект радіостанції входять антени: гнучка штирова антена Куликова L = 0.95 м; штирова антена L = 1.45 м. Час безперервної роботи 12– 18 годин. (при співвідношенні прийом / передача 3:1) Дальність впевненого двостороннього зв'язку на штирову антену висотою 1.45 м з однотипною радіостанцією – до 1 км. Живлення радіостанції здійснюється від однієї сухої, комбінованої батареї ''БАНСС-18М''. Габарити: 310х325х170 мм. Маса: 4.2 кг.

Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ»

Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ»
Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ». Зразок 1944 року. СРСР. Москва, Державний Союзний Лосиноостровський електротехнічний завод ім. Ф .Е. Дзержинського. Електромеханічний телеграфний апарат для передачі і прийому повідомлень знаками коду Морзе в ряду різних систем телеграфів найбільш поширений і відомий. Повідомлення передавались в вигляді кодових комбінацій з допомогою телеграфних апаратів каналами телеграфної мережі. Передатчик апарату Морзе – ключ телеграфний, приймач – електромагніт, що керує роботою пишучого механізму. Телеграфні апарати системи «Морзе» передавали інформацію по двохдротяній лінії при максимальній напрузі телеграфної батареї 120 вольт і мінімальному робочому струмі 10 міліампер на відстань до 1200 км. Дальність зв'язку на залізниці, при однодротяній телеграфній лінії, де в якості другого дроту використовується заземлення на сталеві рейки, може досягати 2000-2500 км. Номінальний лінійний струм приймача апарату Морзе, що забезпечує чітку роботу друкувального пристрою, може бути в межах від 10 до 25 мА. Напруга батареї для живлення апарату – від 40 до 120 Вольт, залежно від довжини лінії. Ланцюг робочого струму включає в себе ключ, два електромагніти по 600 Ом (на кожній стороні), два дроти лінії, одну батарею і міліамперметр для вимірювання струму лінії. При передачі телеграми одночасно працюють на прийом обидва з'єднаних між собою апарати, щоб на передавальній стороні можна було б мати копію переданих повідомлень. Електрична схема телеграфного апарату Морзе дозволяє працювати напівдуплексом. Перший засіб дальнього електрозв’язку створив американський винахідник і художник Семюел Морзе в 1837 році. В 1838 році. він розробив азбуку в вигляді точок і тире (названу його ім’ям) для кодування повідомлень. Після удосконалення А. Вайлемом апарат з 1844 року набув широкого застосування і використовувався понад 100 років з невеликими змінами в конструкції – до 50-х років ХХ ст. Широко використовувались телеграфні апарати Морзе під час громадянської і Великої Вітчизняної війн. В мирний час апарати Морзе працювали на залізничних станціях СРСР, з їх допомогою підтримувався зв'язок між віддаленими районними центрами і містами. До середини 50-х рр. ХХ ст. був практично витіснений літеродрукувальними телеграфними апаратами.

Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1»

Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1»
Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1». Рік виготовлення – 1969. Виробник: Львівський телевізійний завод. ''Електрон-2-1'' уніфікований лампово-напівпровідниковий телевізійний приймач чорно-білого зображення 2-го класу для прийому програм на будь-якому з 12-ти каналів. Тип кінескопу – УЛППТ-59-ІІ-І з кутом відхилення електронного променя 110°. Розмір екрану по діагоналі 59 см, розмір зображення 490х395 мм. Телевізор зібраний на 14 лампах і 23 напівпровідникових приладах. Транзистори застосовані в тракті підсилень проміжних частот, низькочастотного каналу звуку. Чутливість телевізора стандартна для уніфікованих моделей 2 класу і дорівнює 50 мкВ. Номінальна вихідна потужність каналу звуку 1,5 Вт. Діапазон відтворюваних частот 100 – 10000 Гц. Споживана потужність 180 Вт. Розміри телевізора 695х515х420 мм. Маса 36 кг. Рік виготовлення – 1969. Виробник: Львівський телевізійний завод. ''Електрон-2-1'' уніфікований лампово-напівпровідниковий телевізійний приймач чорно-білого зображення 2-го класу для прийому програм на будь-якому з 12-ти каналів. Тип кінескопу – УЛППТ-59-ІІ-І з кутом відхилення електронного променя 110°. Розмір екрану по діагоналі 59 см, розмір зображення 490х395 мм. Телевізор зібраний на 14 лампах і 23 напівпровідникових приладах. Транзистори застосовані в тракті підсилень проміжних частот, низькочастотного каналу звуку. Чутливість телевізора стандартна для уніфікованих моделей 2 класу і дорівнює 50 мкВ. Номінальна вихідна потужність каналу звуку 1,5 Вт. Діапазон відтворюваних частот 100 – 10000 Гц. Споживана потужність 180 Вт. Розміри телевізора 695х515х420 мм. Маса 36 кг.

Телефон ТА-57

Телефон ТА-57.
Телефон ТА-57. Зразок 1957 року. СРСР З 1957 року виготовлявся та ремонтувався на Запорізькому державному підприємстві «Радіоприлад». Переносний польовий телефонний апарат з індукторним викликом універсального типу (системи МБ – ЦБ; місцева – центральна батареї). Польовий телефон розроблений і підготований для забезпечення зв’язком в польових умовах під час бойових дій. Призначений для забезпечення якісним зв'язком дводротовими лініями в будь-яких кліматичних зонах (від - 50° С до + 50° С). Перебуває на озброєнні армій ряду держав. Виявився незамінним для геологів, нафто- і газодобувачів, а також в умовах сільської місцевості. В залежності від застосованого кабелю, забезпечує надійний зв'язок в польових умовах на відстані від 40 км (П-268) до 150–170 км (ПВЛС – стальний дріт d 3 мм). Дальність зв’язку визначається дальністю прийому виклику. Мається можливість підвищувати дальність прийому на 30– 35 % шляхом використання підсилювача прийому. Електроживлення апарату здійснюється від батареї типу ГБ-10-У-1.3 (галетна батарея, універсальний електроліт, 1.3 – електрична ємність в ампер/годинах). Батарея забезпечує роботу апарату без її заміни на протязі 6 місяців. Вживаний від батареї струм до 8 мА. Час розгортання, перевірки і включення в лінію – не більше 2-х хвилин. Вага апарату з батареєю не більше 3 кг. Габарити 222х165х80 мм.

Приймально-передавальний апарат «Штрих-М»

Приймально-передавальний апарат «Штрих-М».
“ШТРИХ-М”. Факсимільний аналоговий приймально-передавальний апарат з чорнильним записом на звичайний папір. Зразок 1978 року. УРСР. Розроблений у 1970 роках в Українському НДІ зв’язку. Захищений 22 патентами. Відзначений Державною премією України в галузі науки і техніки в 1977 році. Приймально-передавальний апарат «Штрих-М», тип Ф5СБ-М2-71 з мережевою синхронізацією призначений для передачі і прийому повідомлень по фізичних ланцюгах, комутованих лініях міських телефонних мереж зі швидкостями 120 рядків за хвилину (1 швидкість) і 240 ряд./хв. (П швидкість) і міжміських каналах тональної частоти (ТЧ) зі швидкістю 120 ряд./хв. Апарат здійснює передачу штрихових документальних повідомлень, графічних і текстових матеріалів, виконаних чорним, синім, червоним, фіолетовим і зеленим кольорами (рукописний текст повинен бути виконаний тушшю або чорнилом), а також телеграм з наклеєною стрічкою, з одноколірним відтворенням на прийомі. В апараті передбачена можливість підключення телефонного апарату до тієї ж лінії для почергової передачі інформації. Запис зображення здійснюється за допомогою записуючого пристрою електромагнітного типу чорнилом для авторучок (ОСТ 6-15-78-73) на папір № 0 і № 1 (ГОСТ 18510-73). Розмір переданого бланка не більше 210 х 297 мм. При максимальному розмірі переданого бланка корисне поле запису не менше 193 х 277 мм.

Радіостанція Р-148 "Малыш"

Радіостанція Р-148 "Малыш"
Армійська симплексна радіостанція малої потужності УКХ діапазону Р-148 "Малыш" виконана на напівпровідниках. Проста і надійна в експлуатації. Герметичний корпус з алюмінієвого сплаву витримує досить сильні удари. Прийнята на озброєння в 1971 році. Заводський № 382658. Шкала налаштування частоти підсвічується звичайною лампочкою з споживанням струму всього 8 мА. Зовнішніх роз'ємів радіостанція не має. Штатна антена Куликова кріпиться спеціальним ексцентриковим затискачем. Діапазон частот 37 - 51,95 MГц, робочих частот - 299. Дальність зв'язку з антеною Куликова - до 6 км. Живлення: напругою 12 В від NiCd батареї ємністю 0,8А. Зарядка батареї проводиться окремо від станції в зарядному пристрої. Потужність, Вт: - 1. Маса радіостанції, кг: - 3, (комплекту – 6).

Радіотехнічна станція ЭРРС-1 «Эллипс»

Радіотехнічна станція ЭРРС-1 «Эллипс».
Комплекс переносної апаратури радіотехнічної розвідки ЭРРС-1 «Эллипс» (пеленгатор) призначений для виявлення працюючих радіолокаційних станцій противника. Перебувала на озброєнні в спецпідрозділах протягом 31 року. Встановлювалася на бойову розвідувальну машину БРМ-1. Знята з озброєння в 1974 році. У робочий комплект ЭРРС-1 входять: 1. приймальний пристрій № 2052-Б-60350 з головним телефоном ТГ-7М і ТМ-2М (застосовується при роботі в зимовий час); 2. аналізатор-індикатор № 2052-В-54303 з кабелем. Радіотехнічна станція ЭРРС-1 забезпечує виявлення і визначення напряму на працюючу імпульсну РЛС супротивника на дальності до 60 км з помилкою у напрямку не більше 15º. За допомогою станції можна визначати частоту радіолокаційних станцій (РЛС) в діапазоні хвиль 2,7-30 см, вимірювати частоту імпульсів в межах 200-8000 Гц, визначати число обертів антен РЛС. За цими даними встановлюється тип радіолокаційних станцій противника, а по їх приналежності - характер об'єкта розвідки. В апаратурі передбачені два режими роботи: режим пошуку і режим вимірювання. Бойова робота апаратури забезпечується одним оператором, який пройшов спеціальну підготовку. У робочому положенні приймальний пристрій закріплюється на грудях оператора спеціальними ременями, а в похідному положенні переноситься в сумці з плечовим ременем. У сумці розміщуються також телефон, кабелі і іскровий генератор. Аналізатор-індикатор переноситься в окремій сумці на поясі оператора. Для живлення приймального пристрою, аналізатора-індикатора і імпульсного калібратора застосовуються 4 акумуляторні батареї 6РЦ-63. Один комплект живлення забезпечує тривалість безперервної роботи пеленгатора протягом 15 годин.

Обчислювальна малогабаритна машина “Быстрица-2”

Обчислювальна малогабаритна машина “Быстрица - 2”.
Обчислювальна малогабаритна машина “Быстрица - 2”. Рік виготовлення: 1971, СРСР. Випускалась в 1960-1970-х роках заводами “Счетмаш” . Обчислювальна малогабаритна десятиклавішна машина з електричним приводом для індивідуального користування. Призначена для механізації обчислень. Виконує 4 арифметичні дії. Множення та ділення здійснює напівавтоматично. Введення даних в машину і керування нею здійснюється натисканням клавіш, зняття результатів – візуально. Технічні дані • Напруга живлення – 220 В змінного струму частотою 50 Гц. • Споживана потужність – не більше 40 Вт. • Кількість клавіш: цифрових – 10; керування – 10 • Ємність виконавчих елементів: установчого механізму – 10 розрядів; лічильника – 11 розрядів; індикатора оборотів – 1 розряд. • Швидкодія машини – не менше 300 циклів на хвилину. Принцип дії В основу пристрою лічильного механізму машини покладено принцип повороту зубчастих секторів установчого механізму на кути, пропорційні цифрам числа, що вводиться. Кут повороту зубчастого сектора визначається числом, набраним цифровими клавішами і переданим за допомогою гнучких штовхачів на рухливі упори каретки установчого механізму. При включенні машини зубчастий сектор повертається на кут, обмежений висунутим упором. Потім сектор зчленовується з торцевими зубцями шестерні валика цифрового колеса і, повертаючись у вихідне положення, повертає цифрове колесо на заданий кут. Додавання здійснюється послідовним введенням і передачею в лічильник результатів усіх доданків чисел. Віднімання здійснюється аналогічно додаванню, однак валики цифрових коліс при цьому обертаються у зворотному напрямку. Результат при додаванні і відніманні зчитується з лічильника. При закінченні кожного циклу при додаванні або відніманні каретка установчого механізму автоматично звільняється від введеного числа. Множення проводиться послідовним складанням множимого в кожному розряді множника окремо. Ділення здійснюється методом послідовного відрахування.

Мікрокомп'ютер «Електроніка С5-01»

Мікрокомп'ютер «Електроніка С5-01».
Серійно випускалась Ленінградським НВО “Светлана” з 1975 року. Розроблена Інститутом кібернетики АН України спільно з конструкторським бюро при НВО “Светлана”, розробники – Палагін О. В., Іванов В. А. Перша модель сімейства радянських керуючих мікрокомп'ютерів «Електроніка С5». Електроніка С5-01- перший в СРСР мікрокомп'ютер загального призначення. Призначався для масової автоматизації процесів у народному господарстві. Розробка була завершена в 1974 році. Комп'ютер є повністю вітчизняною розробкою. Для нього була створена нова елементна база – мікропроцесорний комплект 536 серії. Застосовується в різних системах цифрового управління: • системах обробки і передачі даних; • для побудови кінцевого обладнання мереж зв'язку; • системах управління обладнанням і промисловими установками; • малих і середніх АСУТП в якості обчислювальних і керуючих засобів; • для створення автоматизованих тестерів і контрольно-вимірювальних систем; • пристроях підготовки даних; • розрахунково-контрольних терміналах; • для створення "інтелектуальних" вимірювальних приладів і установок. "Електроніка С5-01" є багатоплатною мікро-ЕОМ, побудована на основі базового комплекту Р-канальних МОН ВІС і являє собою 16-розрядну машину з розвинутими системами пам’яті і вводу-виводу. ОЗП, ПЗП і канали введення-виведення утворюють єдине поле з можливістю адресації до 32К слів.

Арифмометр “Фелікс-С”

Арифмометр “Фелікс-С”.
Арифмометр “Фелікс-С”. Масово випускався з 20-х років ХХ ст. майже 50 років спеціалізованими підприємствами “Счетмаш”. СРСР. Найбільш поширений настільний ручний не записуючий обчислювальний прилад з важільним механізмом установки чисел. Призначений для виконання 4 арифметичних дій, піднесення числа в ступінь і добування квадратного кореня. Побудований за принципом колеса Однера (диска з перемінним числом зубців). Арифмометр складається з двох частин: верхньої і нижньої. В верхній частині міститься установчий механізм. Він складається з 9 «шайб Однера», насаджених на головний вал арифмометра і закритий кожухом з 9 прорізами. Установчі важелі цих шайб вільно рухаються в прорізах і виступають з них. Зліва від кожного прорізу нанесені цифри від 0 до 9 для установки чисел важелями. Першим важелем з правої сторони установлюють одиниці, другим – десятки, і т.д. На арифмометрі можна установлювати числа в межах 9 розрядів. Погашення установленого числа досягається відведенням важелів в вихідне положення. В нижній частині арифмометра знаходиться механізм рахування, який розміщений в рухомій каретці. Цей механізм складається з двох частин: в лівій знаходиться лічильник оборотів головного валу з 8 віконцями (показує число обертів), в правій – лічильник результатів з 13 віконцями для зчитування результату. Робота на арифмометрі складається з установки числа важелями і переносу числа в механізм рахування шляхом обертання робочої рукоятки.

Мікрокалькулятор «Електроніка MK-52»

«Електроніка MK-52».
Мікрокалькулятор «Електроніка MK-52». Зразок 1992 року. Виготовлявся в Україні на НВО «Кристалл», м. Київ "Електроніка МК-52" є переносним мікрокалькулятором індивідуального користування і призначена для виконання наукових, інженерних та статистичних розрахунків. Програмований мікрокалькулятор зі зворотним польським записом для проведення інженерних розрахунків відноситься до третього покоління радянських програмованих калькуляторів. МК-52 перший радянський мікрокалькулятор з енергонезалежною пам'яттю, (ПЗП [постійний запам’ятовуючий пристрій] типу КР1601РР1 об'ємом 4 Кбіт, число циклів перезапису 10000), що забезпечує збереження програм при відключенні живлення і виконує функції буфера при обміні даними з зовнішніми пристроями. Блок цієї пам'яті здатний зберігати до 512 програмних 8-бітових слів (або вміст 72 регістрів даних) і обмінюватися ними з ОЗП (оперативний запам’ятовуючий пристрій). Мікрокалькулятор працює в двох режимах: «Автоматична робота» і «Програмування». Основні технічні характеристики Число розрядів мантиси / порядку: 8/2 Кількість операційних регістрів: 4 Кількість адресованих регістрів пам'яті: 15 Є регістр відновлення результату попередньої операції Кількість виконуваних операцій: 65 Кількість кроків програми: 105 Адресація: пряма і непряма Подання кутів: радіани, градуси, гради. Об’єм енергонезалежної пам'яті (ППЗП) – 1024 чотирьохрозрядних слів або 512 кроків програми. Виконує 4 арифметичні дії: «+», «-», «:», «х».

Мікрокалькулятор «Електроніка ВЗ-21»

«Електроніка ВЗ-21».
Мікрокалькулятор «Електроніка ВЗ-21». Зразок 1981 року. Калькулятор серійно випускався Київським ВО “Кристал” в 1970-80-х роках. Перший вітчизняний масовий програмований мікрокалькулятор індивідуального користування, призначений для виконання розрахунків при вирішенні складних інженерних і наукових задач. Мікрокалькулятор працює в двох режимах: "Робота" і "Програмування". У режимі "Програмування" проводиться запис програми вирішення задачі в спеціальну пам'ять програм. У режимі "Робота" виконуються обчислення по командах, що надходять при натисканні клавіш, або автоматично по раніше внесеній програмі. Для прийому, зберігання та видачі вихідних даних і результатів обчислень в мікрокалькуляторі передбачені спеціальні функціональні вузли-регістри. У мікрокалькуляторі є два операційних регістра Х і Y. Регістр Х служить для прийому і зберігання числа, що вводиться, і результату обчислень. Його вміст відображається на індикаторі. Регістр Y служить для прийому інформації з регістра Х. Операційні регістри Х і Y можуть бути адресовані. Окрім адресованої регістрової пам'яті в мікрокалькуляторі є кільцева стекова пам'ять, що складається з шести регістрів S1 – S6 і операційного регістра Х. Основні технічні характеристики Система числення при введенні і виведенні інформації десяткова Число розрядів мантиси / порядку: 8/2 Форма подання коми – природна, плаваюча Кількість операційних регістрів: 2 Кількість адресованих регістрів пам'яті: 7 Виконує 4 арифметичні дії: «+», «–», «:», «х» Обчислює тригонометричні функції: sin x, cos x, tg x, сtg x Обчислює функції: хy, ln x, ех, еіх, √x, х2, 1/x Час обчислення арифметичних операцій – не більше 0,5 сек, середній час обчислення функцій – не більше 5 сек, функції хy – не більше 9 сек. Для розширення можливостей в області програмування, а також зручності контролю й налагодження програм в мікрокалькуляторі передбачена спеціальна пам'ять об'ємом в 60 кроків програми. Живлення мікрокалькулятора здійснюється від акумуляторної батареї (4-х акумуляторів Д-055СУ-1) або від блоку живлення БП2-3, що підключається до мережі змінного струму напругою 220 В, частотою 50 Гц. Маса: 0,39 кг.

Мікрокалькулятор «Електроніка ВЗ-34»

«Електроніка ВЗ-34»
Мікрокалькулятор «Електроніка ВЗ-34». Зразок 1981 року. УРСР. Виготовлявся в м. Світловодську Кіровоградської області в 1980-х роках, а/с № 7. Простий переносний програмований інженерний мікрокалькулятор індивідуального користування, призначений для виконання наукових, інженерних і статистичних розрахунків. Введення чисел, операцій і команд в мікрокалькулятор здійснюється натисканням відповідних клавіш. Багато клавіш мають подвійну і потрійну символіку. Один символ зображений безпосередньо на клавіші, другий – на клавішній панелі безпосередньо над клавішею, до якої він відноситься, третій – під клавішею, до якої він відноситься. Контроль чисел, що вводяться і кодів операцій, а також зчитування результатів обчислень здійснюється візуально з 12-розрядного люмінесцентного індикатора. Для прийому, зберігання та видачі вихідних даних і результатів обчислень в мікрокалькуляторі передбачені спеціальні функціональні вузли-регістри. Основні технічні характеристики: 1. Система числення при введенні і виведенні інформації – десяткова 2. Кількість розрядів мантиси / порядку числа – 8/2 3. У режимі «Автоматична робота» дозволяє: - виконувати 4 арифметичні дії: «+», «-», «:», «х» - обчислювати прямі і зворотні тригонометричні функції: sin x, cos x, tg x, arcsin x, arccos x, arctg x, при цьому аргумент «х» може вводитись як в радіанах, так і в градусах. - обчислювати функції: хy, ln x, lg x, ех, 10х, √x, х2, 1/x. - викликати інформацію в регістр Х з 14 регістрів пам'яті та ін. 4. У режимі «Програмування» мікрокалькулятор дозволяє: - записувати за допомогою клавіатури програму; - здійснювати редагування і коригування програми. Час обчислення арифметичних операцій – не більше 0,5 с, функцій ln х, lg x, ех, 10х, sin x, cos x, tg x, arcsin x, arccos x, arctg x – не більше 2 с, функції хy – не більше 3,5 с. Живлення мікрокалькулятора здійснюється від акумуляторів (4 шт. Д-0,55С-УІ.І) або від блоку живлення БП2-3, що підключається до мережі змінного струму напругою 220 В, частотою 50 Гц.

Мікрокалькулятор Електроніка МК-61

Електроніка МК-61.
Мікрокалькулятор Електроніка МК-61. Зразок 1991 року. Україна. Виготовлявся в м. Києві на заводі “Квазар” в 1990-х роках. Мікрокалькулятор переносний індивідуального користування, призначений для виконання наукових, інженерних і статистичних розрахунків. МК працює в двох режимах: “Автоматична робота” та “Програмування”. Числа, що водяться, і результати обчислень відображаються на 12-розрядному люмінесцентному індикаторі (8 розрядів мантиси, 2 розряди порядку, 2 розряди знаків мантиси і порядку). Основні технічні характеристики 1. Система числення при введенні і виведенні інформації –десяткова 2. Число розрядів мантиси / порядку числа: 8/2 3. Кількість операційних регістрів: 2 4. Кількість адресованих регістрів пам'яті: 15 5. Програмна пам'ять, кроків 105 6. У режимі «Автоматична робота» дозволяє: - виконувати 4 арифметичні дії: «+», «–», «:», «х» - обчислювати прямі і зворотні тригонометричні функції: sin x, cos x, tg x, arcsin x, arccos x, arctg x, при цьому аргумент «х» може вводитись в радіанах, градах і в градусах. - обчислювати функції: хy, ln x, lg x, ех, 10х, √x, х2, 1/x та інше. 7. У режимі «Програмування» мікрокалькулятор дозволяє: - записувати за допомогою клавіатури програму; - здійснювати редагування і коригування програми. Час обчислення арифметичних операцій і операцій √x, х2, 1/x – не більше 0,5 с, функцій ln х, lg x, ех, 10х, sin x, cos x, tg x, arcsin x, arccos x, arctg x – не більше 2 с, функції хy – не більше 3,5 с. Живлення мікрокалькулятора здійснюється від автономного джерела живлення (3 елемента А-316 «Квант») або від блоку живлення (Д2-10М), що підключається до мережі змінного струму напругою 220 В, частотою 50 Гц.